 |
 |
|
||||||||||||||
 |
||||||||||||||||
|
 |
|||||||||||||||
|
||||||||||||||||
 |
||||||||||||||||
 | Заросляк, Несамовите, Бребенескул (написано про маршрут Озера Чорнгір'я, Піп Іван) 15.08.2009. І так: до Заросляка з Франківська – машиною. Виїхали раненько, так що о 7.00 були вже біля шлагбаума (себто на в’їзді в Заповідник). На шлагбаумі – по 15 грн з «носа», за це нам дали сіреньку квитанцію і побажали щасливої дороги. Дорога до бази ЗАРОСЛЯК була би дещо щасливішою, якби в нас був позашляховик, а так… Ну менше з тим, пару раз днищем черканули, але через півгодини вже були під самою базою. Тут за 30 грн, здали авто під охорону на добу. Рюкзаки на плечі і почвалали. (Дорогу на карті я показав блакитним кольором ). Дорога від Заросляка до метеостанції йде спочатку лісом вздовж потоку, а потім лисогорою. Як тільки вийшли з лісу, справа від себе в напрямку Пн.Зх побачили Говерлу і Брескул. Мапа з маршрутом З цього місця можна йти на ПдСх маркованим маршрутом (біле-жовте-біле) і через 2 години траверсом вийти на оз.Несамовите, але Степан вирішив нас перевірити на міцність і погнав групу через Пожежевську. Ми покірно опустили голови, зсутулились і поперли вверх… Ч-з 20хв нас гавкотом зустріла велика собака на метеостанції. Потім вийшли якісь люди і на наше: «Добрий день!» запевнили: «Не бійтеся, сей пес МАЙЖЕ ніколи (ха-ха) не кусається!». І дійсно, пес заспокоївся і пропустив нас до метеоплощадки, де ми і сфотографувалися на фоні всіляких мудрих приладів. Далі стежка йде через альпійку (доволі густеньку), а сама вершина Пожежевської і підхід до неї – лисі, як коліно. І так Пожежевська 1822,2м. На ПнЗх - стежка через Брескул на Говерлу, на ПдСх відкривається вид на три вершини. Перша з них - Данціж (Данцигш) 1850м, друга – локальна гірка без імені і крайня права – Туркул – 1933,2м. Так от, оцей деспот Стефко прогнав нас через усі три. На Туркулі ми вже дійшли до того, що пили воду з калюжі. Доречі, вода на цьому маршруті нам зустрілась, аж біля Несамовитого. Зате краї стежки рясніють чорницями і брусницями (се те, що гуцули називають «гогодзи»). З Туркула відкривається прекрасний вид на оз.Несамовите - строго на схід, чуть правіше - малесеньке озерце, і біля нього три кам’яні зуби (за браком часу ми до них не підійшли), а місце дуже живописне. Спуск з Туркула в бік озера я б назвав екстремальним, і в дощ, чи зразу ж після нього може бути проблематичним. Я особисто «сповзав» з півгодини. Ага, чуть не забув…. Скрізь на маршруті доволі чисто, ніде не зустріли ні купочки сміття. От тільки на підході до озера – величенька локалізована гірка з пляшок і бляшанок. Зроблю короткий відступ і поговоримо на тему сміття в Карпатах. Я приношу свої вибачення to Punk and Maks, бо моя теорія спалення сміття потерпіла повне фіаско. Вона годиться для висот до 1500 - 1700 м, а вище то повний ляпсус. В околицях озера – дров - катма. Народ, котрий не має з собою примусів, газових горілок і спиртовок тупо шукає сухі дрова, або так же ж тупо рубає жереп, котрий для приготування їжі є непридатним, бо практично не горить. (Тому вони їдять консерви). А по сему - спалити сміття просто нема на чому. Я говорив на цю тему з сусідами, то вони кажуть, що єдине, що можна робити, то зносити сміття в окреме місце, з надією, що хтось його колись забере. Ми так і зробили. оз. Несамовитеоз. БребенескулЙдемо далі. Озеро, чесно кажучи, вразило не дуже. Цікавий сам факт, що воно знаходиться на висоті 1750 м над р.м. Довжина 88 м, ширина 45 м, площа 0.3 га, глибина до 1.5 м. Зверху має вигляд рукавички. Пообідали біля озера (на вітрі зварили на примусі зупу, закутавши всю «кухню» в карімат). З ВЕЛИЧЕЗНОЮ неохотою одягли рюкзаки і поперли вверх на схід в напрямку до гори Шпиці. Які КРАЄВИДИ! То фантастика. Люди!!! Не сидіть дома. Ходіть в гори! Такого Ви дома не побачите! Оця стежка на Шпиці йде по гребені, а справа і зліва два величні котловани. Лівий котел перегороджують три різні за розміром хребтоподібні блоки, котрі гуцули назвали «Кізли». Хотіли на них збігати, але вихідних днів тільки два, а кінцева мета походу – озеро Бребенескул, то ж «Кізли» ми змогли тільки сфотографувати. Гора Шпиці 1863,1м названа так, тому що на східному її схилі з-під землі немов виросли гострі скелі, дійсно подібні на шпиці. Ми їх нашвидкуруч фотографуємо і біжимо на південь до наступної гори. Зліва в черговому котлі просто під Шпицями бачимо розбитий якимись туристами табір (місце – супер!).Гора Ребра 2001м є найнижчою з шести карпатських двотисячників. Підйом на неї з північного боку є недуже крутим, а спуск на південь просто пологим. Таким чином ми виходимо на перемичку між г.Ребра і г. Гутин Тамнатик. З цього місця відкривається шалено гарний вид на каньйон з озером Бребенескул. Тут ми лишаємо наші рюкзаки на Степана, а самі без вантажу строго на південь біжимо на ще один двотисячник гору Гутин Тамнатик 2016м . Підйом крутенький, кам’янистий. На підйомі здибали дідуся з бабусею (років їм явно під 70!), вони за ручку спускались з гори, дуже екзотична пара – молодці! Сама гора чотирьохголова, але пройтись по усіх чотирьох головах вже нема сили. На вершині роблю спробу сфотографувати кругову панораму, бо в полі зору практично вся Чорногора, і ми біжимо до Степана. Спить наш Стефко коло броцаків, як дитинка. Розбудили, поділились враженнями про Гутин і почали по стежці спускатись до озера. Озеро Бребенескул 1801 м над р.м. Довжина 134 м, ширина 28-44 м, глибина до 2.8 м. Це думка моя суб’єктивна, але воно значно гарніше від Несамовитого. З одного боку ребро Гутина, з другого – г.Бребенескул (доречі друга після Говерли вершина - 2035,8м), з озера витікає потік, котрий вниз каньйоном тече на південь. З двох боків в нього вливаються потічки. Вода – супер! Біля самого озера море туристів, тому місце для ночівлі ми знайшли метрів 200 вниз по потоку. Краса кругом казкова. Особливо гарно виглядає Гутин – дуже сувора гора! Вздовж потоку по правому берегу купки маленьких скель, порослих жерепом. Пробували палити сухий уже зрубаний кимось жереп – глухо…. Не горить! В долині віє доволі бравий вітерець. Одягли на себе все що мали, але дрижаків нахапалися донесхочу. (Не помогала навіть Хортиця Срібна) Зварили на примусах куліш з салом, повечеряли, випили чаю. Через відсутність ватри, зразу ж по вечері залізли в спальники і заснули, як після купелю. Трохи заважав вітер, який цілу ніч хитав наметами і вщух тільки під ранок. 16.08.2009. Зранку спостерігали класну картину, сонце почало сходити і з-за східного хребта порціями освітлювати Гутин! Не опишеш! То треба бачити! Це тривало з півгодини, а ми весь час чекали, коли воно освітить нас, бо треба сушити намети. Годину на 11 вийшли на Несамовите, поклацали його в ранішнім сонці, сьогодні воно мені вже виглядало привабливішим. Від Несамовитого десь з кілометр на південь починаються мочарі, забрьохкалися поколіна, а після цього – ще одне випробування – стежка проходить через такі густі зарослі альпійки, що приходиться буквально продиратися, а ще й Степан скорочує шлях, то в мене в деяких місцях було враження, що я шкіру з себе здеру. Доречі по дорозі на жерепі - купа обривків каріматів, шнурівок і т.д. Не знаю чому, але незважаючи на те, що ми йшли траверсом, зворотній шлях не видався мені легшим. |
|
Влодко Меденицький
|
|
|
коментарі |
| |
| |
|
Сьогодні на сайті маршрути: 29 точки: 496  статті: 60 зображення: 53 |
|
| ||
|
Знайти координати |
|
| ||
| ||
| ||
|
Під(від)писатись на новини |
|
| ||
|
Пошук |
|
| ||
|
Нагадування | |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
© 2005-2010 не вкради
|
|
|
|