Місто Косів: карта вулиць, фото, опис

Історія

Місто Косів, що розкинулось у долині річки Рибниці, – центр однойменного району Івано-Франківської області. Існує кілька легенд про виникнення назви поселення: чи то від слова "кос" (дрізд по-гуцульськи), чи то князь Данило Галицький відправив сюди боярина Косича з метою зміцнення кордонів Галичини (Косич оселився тут - звідси й назва поселення). А взагалі то колись поселення називалося Риків (вже тоді тут була соляна баня, у якій виварювали сіль). До 1424 р. відноситься згадка про місто, коли князь Свидригайло подарував село Косово вірному слузі Драгосиновичу. У реєстрі податків за 1579 р. поряд із "Косів, село" зустрічається вже і "Косів, містечко", власником котрого тоді був Юрій Язлівецький. Містечко так і залишалось у приватній власності, аж до 1772 р.

Початок XVII ст. позначився руйнівними нападами на місто татар (1621 р., 1624 р.). Основним заняттям мешканців Косова був видобуток та виробництво солі. Не оминули містечко ні національно-визвольна війна українського народу (II пол. XVII ст.), ні рух опришків (I пол. XVIII ст.). З приходом австрійської влади життя у Косові стало організованішим. Спершу територія міста належала до Червоноруського округу, згодом — до Станіславівського і, нарешті, Коломийського. У 1867 р. місто Косів стало повітовим. Мешканці в основному були задіяні у солеварінні, однак займалися також і різьбою, і вишивкою, і килимарством, і керамікою, і ткацтвом (з 1850 р. Косів стає центром ткацького ремесла, а вже 1882 р. тут було засновано ткацьку школу). Наприкінці XIX ст. активно розвивається курортно-рекреаційна галузь. На зламі XIX ст. — XX ст. мало місце українське національне відродження.

Далі події першої світової війни. Влада у місті переходить з рук у руки. Протягом 1919 р. — 1939 р. Косів під владою Польщі стає центром Косівського повіту Станіславівського воєводства. Тоді активно розвиваються мистецькі промисли та курортна галузь, проте гальмується соляна промисловість. Радянська влада у місті встановилася у вересні 1939 р. Далі жахливі події другої світової війни: розстріли, арешти, німецько-фашистська окупація, терор, вивезення... У повоєнний період радянська влада "забула" за курортну сферу, натомість активно взялася за розвиток народних художніх промислів. За незалежної України мешканців Косова цілеспрямовано відроджують культуру, духовне життя та економіку міста. Нині Косів входить до списк історичних населених місць України.

Туризм, пам'ятки

Косів туристичний — це насамперед пам'ятки архітектури місцевого значення, зокрема, польський будинок стрільця (1936 р. — 1938 р.), лазня (1938 р. — 1939 р.), будинок рабина Гагера (1890 р.), будинок лікаря Гертнера (1938 р. — 1939 р.), лікарня (1930 р.), австро-угорський суд (1904 р. — 1908 р.). Любителям сакрального мистецтва теж є на що подивитися, адже тут є дерев'яна православна церква Різдва Івана Хрестителя (зведена 1912 р. у гуцульському стилі, знаходиться на кладовищі серед цікавих склепів та надгробків), капличка-костел на польському кладовищі (1866 р.), дерев'яна церква Василя Великого (зведена 1895 р., у 2009 р. церква згоріла, зараз її відновили згідно старих ескізів, проте на свою попередницю вона зовсім не схожа). Є у місті і вагома пам'ятка історії та культури – єврейський цвинтар (кіркут, у центрі міста, на горі, тут кожний надгробок - просто витвір мистецтва).

Дуже популярним серед гостей міста є Косівський базар, де можна придбати мальовничий керамічний посуд, добротні килими, красивий вишитий одяг, гарні вироби із заліза, шкіри та хутра. Аби збагатити свої знання про культуру краю та і Гуцульщини, варто відвідати Косівський музей народного побуту і мистецтва Гуцульщини та музей-садибу гуцульського мистецтва роду Корнелюк. На превеликий жаль, під час другої світової війни було зруйновано ратушу, божниці, систему кварталів, які вже й не відновлювалися, а від укріпленого замку залишилася лише Замкова гора над містом. Ну, а завдяки клімату, водним ресурсам та прекрасним гірським схилам Косова туризм тут можливий у будь-яку пору року.

Туристам гостинно свої двері відчинять всі готелі (Байка, Гуцул, Карпатські зорі, Керманич, Косів, Писанка, У Люльки...), ресторани та кафе (Водограй, Гражда, Косів...) міста.

Вартує уваги туристів і сусіднє з Косовом село Космач, де є і пам'ятник народному меснику Олексі Довбушу (автор: Михайло Дідишин), і музей Довбуша. Отож, захопливої Вам мандрівки краєм легенд та переказів з мальовничою природою!

Natalka