Жовківський монастир та церква Святого Серця Христового оо.Василіян (м.Жовква, Львівська обл.): карта, фото, опис

Церква Серця Христового та монастир оо.Василіян знаходиться на території колишнього села Винники, тепер у місті Жовква. Раніше тут стояла дерев'яна церква Різдва Христового, при якій існувало братство. На початку ХVІІ століття міщани звернулися до Станіслава Жолкевського з проханням дозволити будівництво нової святині. У 1612 році гетьман видає привілей, яким підтверджував непорушність території, вільність у проведенні свят і обрядів, а також дав дозвіл збудувати муровану церкву на місці дерев'яної. Храм збудовано на кошти парафіян і Станіслава Жолкевського. Будівництво тривало до кінця 80-х років ХVІІ століття. Храм збудовано, як і більшість споруд у Жовкві, в стилі ренесансу. У 1682 році єпископ Йосип Шумлянський передає церкву ордену оо.Василіян, які закладають монастир. Весною 1691 року церква постраждала під час пожежі у місті і того ж таки року її відбудували. Ян ІІІ Собеський, повертаючись з походу на турків, перевіз із Молдавії мощі священомученика Іоана Сучавського до церкви Василіан. У супроводі з королем приїхали молдавський митрополит Досифей і молдавські ченці. Св. Іоан Сучавський – національний молдавський святий, закатований у XIV століття в Білгород-Дністровському мусульманською владою за доносом католиків. Митрополит Досифей став першим ігуменом василіянського монастиря. Він помер 1693 року, похований у підземеллях церкви.

Мощі св. Іоанна Сучавського залишались в храмі до 1782 року. В цей час Молдавія входила до складу Австрійської імперії. Мешканці Сучави звернулися з проханням до імператора Йосифа ІІ про повернення мощей їхнього святого. Жовківчани не хотіли віддавати мощі Іоанна Сучавського, тому влада з допомогою солдат забрала їх і повернула до Сучави.

В кінці XVIII століття монах Єронім Стрелецький приїхав з Жовкви до Відня і побачив в одній із церков мощі св. Партенія, неналежно шановані. Святий Партеній – це ранньохристиянський мученик, закатований в Римі у 250 році. Єронім Стрелецький звернувся до папи Пія VIII з проханням передати мощі в Жовкву. У 1783 році мощі було перевезено до Жовкви, де вони зберігаються і дотепер.

У XVIII столітті збудовано вежу-дзвіницю. У 1833 році церква горіла. Її відбудували у 1837 році. У 1895 році було закладено друкарню отців Василіан. Жовква стає важливим видавничим релігійним центром.

Остаточно храм було перебудовано у 1902-1907 роках у візантійському стилі за проектом Едгара Ковача, професора Львівської політехніки. Від давніших часів залишився тільки ренесансний білокам'яний портал бічного входу.

Після ІІ світової війни монастир закрили, а церкву підпорядкували Московському патріархату. Монастир до 1952 року займало НКВС, згодом інші організації. У 1990 році церкву повернено ордену отців Василіян.

Для церкви у 1697-1699 роках жовківський художник Іван Руткович із різьбярами виконав іконостас. У 30-х роках XVIII століття іконостас було продано до с.Нова Скварява. У 30-х роках ХХ століття митрополит Андрей Шептицький придбав іконостас для збірки Національного музею у Львові. У 2003 році посвячено новий іконостас роботи жовківський майстрів.

Церква носить назву Серця Христового. На початку ХХ століття церкву розписував Юліан Буцманюк. Його розписи є перлиною українського стінопису епохи модерну. Це єдина збережена його момументальна робота в Україні. У вівтарній частині можна побачити розписи, на яких зображено Святого Духа, жертовника з Агнцем, апостолів і пророків. Розпис центрального купола – це зображення Бога-Творця і навколо нього 8 сцен Старого Завіту. З лівого боку від вівтарної частини – розпис святої Маргарити Марії Алякок, французької черниці з монастиря Паре-ле-Моньяль, якій першій з'явився Ісус з відкритим серцем, справа – розпис Ісуса з відкритим серцем.

В бічних навах можна побачити нетипові розписи. Головними мотивами розписів є зображення примирення та злуки українців різних регіонів та конфесій. В лівій наві Буцманюк виконав розпис "Берестейська Унія". На ній зображені прихильники унії – Іпатій Потій, Михайло Рагоза, Кирило Терлецький, Йосиф Рутський, а також противники унії – Гедеон Балабан, Захарія Копистенський, Іван Вишенський, Петро Конашевич-Сагайдачний, Костянтин Острозький, Петро Дорошенко, Богдан Хмельницький, Мелетій Смотрицький. Біля них постать жінки з заломаними руками – символ України. Над ними знаходиться постать св. Йосафата Кунцевича – першого мученика української греко-католицької церкви. Зліва і справа від розпису – "Мученицька смерть Йосафата Кунцевича" і "Посвята Йосафата Кунцевича".

В правій наві – розпис "Акт Злуки". На верху зображена Покрова Пресвятої Богородиці, біля її ніг краєвиди Києва та Львова, а під ними – герої УНР та ЗУНР: Симон Петлюра, Павло Скоропадський, Михайло Грушевський, Дмитро Вітовський, Кость Левицький, Євген Петрушевич, Мирон Тарнавський, січовики та пластуни. В центрі композиції знаходиться церковна ієрархія: Андрей Шептицький, Григорій Хомишин, Йосафат Коциловський, котрі моляться за волю і єдність України. Внизу є символічне уособлення жертв Голодомору – постать молодої дівчини, що плаче над дитиною. За радянських часів монахи забілили цей розпис білою фарбою, щоб вберегти його від знищення.

Розписи центральної частини головної нави зображають сцени "Різдво" і "Розп'яття". Ці фрески також не позбавлені національного колориту: замість східних мудреців до Ісуса приходять козак з шаблею, князь з галицьким левом на плащі, пастушки в жупанах з сопілкою, риси облич апостолів типово слов'янські. Над цими розписами зображено сцени з монашого життя східної церкви.

Каплицю Покрови Пресвятої Богородиці, яка знаходиться справа у храмі, Юліан Буцманюк розписав ще будучи студентом. Найбільш вражає "Богородиця з дітьми", на якій і маленький Ісус, і діти біля ніг Богородиці вдягнуті в український стрій. Ісус зображений як звичайний маленький хлопчик, який простягає руку за квіточкою, подарованою українськими дітьми. В українську сорочку вдягнутий і архистратиг Михаїл, зображений на вітражі. Юліан Буцманюк не встиг завершити свою роботу, оскільки настала ІІ світова війна. Художник з сім'єю виїхав до Варшави, щоб не потрапити до рук радянської влади за націоналістичні переконання. Згодом переїхав до Канади, де розписав багато церков.

У 1970-х роках нерозписану частину храму церкви Серця Христового розписали художники о. Володимир Ярема, який згодом у 1993 р. став патріархом Димитрієм, та художник Станіслав Серветник. Це сцени Страшного Суду, де серед праведників є і дівчина в українському вбранні.

На сьогоднішній день церква Серця Христового належить до Української Греко-Католицької Церкви. При ній діє монастир отців Василіан.

Nadiya