Подольские скалы (с.Подолье, Ивано-Франковская обл.): карта, фото, описание

Спочатку село Сарники на Рогатинщині сепарувалося на три – Горішні (Ober), просто-Сарники і Сарники-Долішні (Unter). Ще в XV ст. Unter-Сарники 1946-ого перейменовані на "Поділля", просто-Сарники – на "Діброву".

Ребрендинг "Сарники-в-Поділля" – завдяки видатним (ярдів на 15) скелям на горбічку над потічком. Потічок, шляхом переливань з однієї малої в іншу, трохи більшу річечку, у мокрому залишку опиняється в Дністрі. По-суті цей закуток – далі Рогатинщина, єдиний в Івано-Франківській області район, який не постражав під час повені червня 2020 року (Галич з ближніми селами дружньо пішли під воду). Проте, станом на 2021 рік це Галицький район, Більшівської ТГ).

Подільські скелі візуально (за умови поганої видимості чи забув окуляри) подібні до товтрів в Медоборах, але складені не з коралового рифу, а з гіпсу. Гіпси (Ca₂CO₄) (а головне – карстові печери в них) одна із базових складових "подільського фундаменталу".

Можливо, перейменуванню село завдячує саме скелям – от як колоністи Нового світу/Австралії з додайкою "Новий" називали місцевості Йорками чи Уельсами, тут цей жест міг бути від перейменуваки-вчителя географії чи відповідального секретаря, подолянина, якого життя закинуло в цей далекий край і він хотів якось такому життю віддячити (напакостити).

Печери (чотири або й більше) є і в Подільських скелях. Цікавими вони є хіба для зовсім бахнутих в голову троглофільних туристів, бо вузькі і заглинені. Разом тим, які б не були, і ці, і всі печери є оселищами (домівками) для різної біоти, в першу чергу, для милих звірят кажанів.

Подільські скелі найкраще відвідувати взимку – тут проростають деякі рідкісні рослини, а під снігом, поза періодом вегетації, вони в хатці і їх не видно. В зимовий період біорізноманіття, тут і в цілому, найменш вразливе для відвідувачів.

Якщо через брак часу, незаліковані травми чи малі діти зимові підйоми в Карпати вам не світять – можна здійснити підйом на Подільські скелі – звідси відкривається чудовий пейзаж на Опілля, відблискує Бурштинське водосховище, а там за димом відблискують за доброї погоди і самі Карпати.

Подільські скелі – скельно-флористичний резерват, заповідна зона Національного природного парку "Галицький". Це урочище можна сприймати, як прикордонний з Карпатським мікрокосмом скелястий останець степового простору, що крізь нього на конях можна було чвалати на схід крізь Поділля-Причорномо'ря, і далі скільки індо-арійської наглості бракне. Принамні, генетична варіяція, що дозволила дорослим, пити молоко, виникла саме на території сучасної України, і перетворитися на кочівників. Навчили на свою голову - в наступні тисячоліття славна традиція повернулася нам хвилями бумерангів від навчених східних народів.

Якщо ви здатні (без наслідків) пити молоко – хто зна, може, якийсь ваш давній предок-вершник оглядав неозорі з Подільських скель неозорі степові простори, від якого в наш час залишилися невеликі клаптики поміж агроугідь.

Як би не було, без уваги людей в минулі часи Подільські скелі точно не залишалися. Найцікавішим, доступним для розуміння звичайного відвідувача, буде культовий об'єкт в одній із печер – ось тут зі слідами вівтаря, тут з нішею-лежанкою, там з нашкрябаним на стіні хрестом. Безперечно, об'єкт не був "храмом" в сучасному розумінні, духовна практика його мешканців не нагадувала сучасні літургії – але релігієзнавство в цілому і гроти відлюдників на первинних етапах становлення християнства на Подністер'ї – окрема історія.

В спеціалізованій літературі цей грот в Подільських скелях описаний, неодноразово. Ставати на одну із точок зору – це як на граблі, одразу ж прилетить з іншої (бо ж наука, як дзиґа, що стоїть бо крутиться, дані завжди переосмислені, доуточнені, передосліджені).

Як би не було, в нашому регіоні – а тут доречно оперувати на "Галичина", "Поділля", і тим більше не "Західна Україна", а Подністер'я (Горішнє та Середнє) - таких і подібних печерних об'єктів культового призначення налічується близько півсотні – на території України і Молдови.

Андрій Мельничук